Гендерна нерівність у трудових правовідносинах: поняття та причини виникнення

Дата: 11.01.2024 09:25

Кількість переглядів: 80

Анотація. Гендерна рівність – принцип, визнаний світом. Він реалізується в багатьох сферах суспільного життя. В цій статті розглянуто проблеми гендерної нерівності у трудових відносинах в Україні.

Ключові слова: принцип рівності прав жінок та чоловіків, гендерна рівність, гендерна нерівність, трудові відносини, гендерні стереотипи, гендерні установки.

Вступ. Роль жінки в сучасному світі – неперевершена. Вона виконує материнську функцію, є берегинею домашнього осередку, але при цьому є немало прикладів тому, що жінка здатна виконувати складні роботи поза межами її вікових традиційних функцій, досягати високих професійних вершин так само, як і чоловіки, тобто бути повноправним членом суспільства. Втім, в людському суспільстві і досі дається взнаки вікове ставлення до жінки як до істоти нижчого рівня.

Проте світ намагається зламати таке ставлення до жінки, увівши в обіг правову категорію «гендерна рівність». Світовою спільнотою визнано, що гендерна рівність сьогодні – це одна із запорук успішного розвитку будь-якої країни та світу в цілому. Тому сучасні держави докладають значних зусиль, аби гендерна рівність стала панівною моделлю в розвитку суспільства та держави.

Постановка проблеми. В наш час рівність прав жінок та чоловіків  гарантується принципами права – загальними та спеціальними, які знайшли своє відображення як в міжнародних правових актах, так і національних.

З міжнародних, зокрема, варто згадати такі головні як Статут ООН та Статут Міжнародного суду, Загальну декларацію з прав людини, Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Стратегію гендерної рівності Ради Європи на 2018-2023 роки тощо. З національних згадаємо Конституцію України та закони України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», укази Президента України «Про цілі сталого розвитку України на період до 2030 року» від 30.09.2019 р. № 722 та «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про Стратегію людського розвитку»» від 14.05.2021 р. № 225.

Утім, зазначимо, що регулювання гендерної рівності вказаними актами не обмежується. Якщо, наприклад, мова йде про трудові відносини, то принципи рівності прав жінок та чоловіків закладені в Кодексі законів України про працю (далі КЗпП України), інших законах України та низці підзаконних актів, що регулюють трудові правовідносини. Але, незважаючи на існування встановлених гарантій, роботодавці досить часто нехтують встановленими правилами, через що страждають звичайні працівники. Частіше за все страждають жінки через поширені в суспільстві гендерні установки та стереотипи про обов’язки жінок, маскуліно – феміністичні стереотипи, уявлення про розподіл сімейних і професійних ролей між чоловіками та жінками та через стереотипи, що визначені специфікою змісту їх праці.

Варто зазначити, що гендерна рівність / нерівність як проблема планетарного масштабу є предметом дослідження фахівців з різних галузей знань – правників, медиків, політологів, соціологів тощо. Але думку про те, що порушення гендерної рівності не повинно мати місця в сучасному людському суспільстві, вважаємо єдино правильною. А відтак, просування гендерної рівності, в тому числі й на рівні правопросвіти, є важливим завданням, яке можуть ставити перед собою відповідні субʼєкти, в тому числі й юридичні клініки, в тому числі й українські.

Способи розвʼязання проблеми гендерної нерівності є різноманітними та можуть включати не тільки правове регулювання (прийняття відповідних актів законодавства, судовий захист прав людини), а й інші, зокрема, ті, що направлені на усвідомлення цієї проблеми як такої, що загрожує людству та підлягає цілковитому викоріненню. Одним з останніх, на наш погляд, може бути здійснення правової просвіти  населення щодо гендерної рівності, наслідків її порушення, відновлення стану рівноправ’я  жінок та чоловіків.

З огляду на це, метою статті ставимо надання широкій спільноті певних знань з означеної проблеми, а саме щодо визначення поняття гендерної рівності та полярного – гендерна нерівність, з’ясування причин, що призводять до порушень гендерної рівності між чоловіками та жінками у трудових відносинах, та як їх позбуватися.

Виклад основного матеріалу. Проблема дискримінації та нерівності прав чоловіків та жінок за ознакою статі давно привернула увагу міжнародного  співтовариства та стала приводом до прийняття Конвенції Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (далі Конвенція), яка укладена 18.12.1979 р., вступила в силу 03.09.1981 р., ратифікована Президією Верховної Ради СРСР, до складу якого на той час входила Україна як союзна республіка, 19.12.1980 р.

Згідно зі статтею 2 цієї Конвенції держави – сторони зобов’язуються забезпечити принцип рівноправності чоловіків і жінок, передбачивши його в національних конституціях або в іншому відповідному законодавстві, та забезпечити його практичне здійснення за допомогою закону та інших відповідних заходів [1]. Як було зазначено вище, Україною сформовано законодавство, що регулює гендерні відносини, тобто вимоги вказаної  Конвенції взяті до виконання.

Статями 21 та 24 Конституції України, яку було прийнято 28.06.1996 р.,  гарантуються рівні конституційні права і свободи громадянам, які є невідчужуваними та непорушними, рівність громадян перед законом. При цьому Основним Законом виключаються привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками [2]. Тобто рекомендації Конвенції щодо передбачення цього принципу в національній конституції теж виконані.

Утім, забезпечення рівності прав і свобод жінок та чоловіків, як виявляється на практиці, є доволі проблемним. Чи дійсно можливо забезпечити таку рівність? Чи не є міфом та утопічним уявленням те, що всі громадяни можуть бути рівними у правах? Постає й таке питання: навіщо Україна та інші держави світу зобов’язались забезпечувати практичне здійснення принципу рівності? Відповідь передусім знаходимо в преамбулі Конвенції, яка серед іншого наголошує на тому, що: «повний розвиток країни, добробут всього світу та справа миру вимагають участі жінок нарівні з чоловіками у всіх сферах»; «що для досягнення повної рівності між чоловіками та жінками необхідно змінити традиційну роль як чоловіків, так і жінок в суспільстві та в сімʼї». А для цього, наприклад, стаття 5 Конвенції пропонує державам – сторонам вживати заходи щодо зміни «соціальної та культурної моделі поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок»  [1]. Загалом можна стверджувати, що концепція Конвенції полягає в забезпеченні рівних можливостей для жінок та чоловіків – громадян певної країни та світу в цілому.

Цій концепції цілком відповідає правова позиція Конституційного Суду України, який в рішенні від 12 квітня 2012 р. у справі № 1-10/2012 тлумачить зміст статті 24 Основного Закону й робить єдино правильний висновок про те, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод [3]. Отже, на виконання положень Конвенції та Конституції України в частині досягнення рівноправ’я жінок та чоловіків держава повинна забезпечувати жінкам і чоловікам рівні можливості, що і буде означати гендерну рівність.

Варто зазначити, що  проблема гендерної рівності була та залишається предметом наукових досліджень. Наприклад, у своїй статті «Гендерна рівність як складова загального принципу рівності» М.І. Крочук, проаналізувавши категорію «гендер» у ракурсі соціального формування над біологічною статтю, що формується під впливом соціокультурних чинників, традиційних поглядів на те, якими повинні бути жінка та чоловік, дійшов висновку, що «гендерна рівність – складова загального принципу рівності, яка охоплює: рівність прав, рівність можливостей, забезпечення рівних умов для реалізації прав та можливостей, гендерна симетрія; визначає однаковий правовий статус особи в суспільстві, стверджує основні права особи-жінки та особи-чоловіка». Гендерну рівність цей вчений визначає фундаментальною цінністю третього тисячоліття нарівні зі свободою, справедливістю та толерантністю [4, с. 470].

Легальне визначення гендерної рівності містить Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»: «гендерна рівність – рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у  всіх сферах життєдіяльності суспільства» (ст. 1) [5]. Звернемо увагу на вдалу назву Закону, яка відображає і сам принцип рівності, і спосіб його реалізації.

Принцип рівності чоловіка та жінки має дотримуватися в будь-яких сферах суспільного буття, в тому числі в трудових відносинах. Проте, як було зазначено вище, роботодавці доволі часто допускають порушення принципу рівності щодо прав жінок порівняно з чоловіками. Гендерна нерівність – це незабезпечення рівними можливостями чоловіків або жінок, які б дозволяли реалізувати свій правовий статус. Через незабезпечення можливостями жінок на тому ж рівні, що і чоловіків, роботодавці можуть зловживати повноваженнями – встановлювати за рівний труд нерівну його оплату жінкам порівняно з чоловіками. В свою чергу, це порушення впливає на можливість реалізації інших прав жінок, забезпечення їх індивідуальних потреб, зрештою – на якість життя жінок загалом.

Гендерна нерівність – нагальна та багатогранна проблема сучасного українського суспільства. Існує безліч факторів, які впливають на розвиток гендерної нерівності на ринку праці в Україні. Ми погоджуємося з оцінками вчених, що гендерна нерівність породжена стереотипами, які є основною причиною нерівності у правах жінок та чоловіків, а саме: наприклад, на території пострадянських країн широко набуло популярності уявлення щодо поділу сімейних обов’язків між чоловіками та жінками, згідно з яким жінкам відведена роль «матері» та «домогосподарки», як зауважує Н.О. Ляшенко,  провівши статистичне дослідження у своїй праці «Подружні ролі в молодіжній сім’ї»: «Щодо матеріального забезпечення родини, то переважна більшість чоловіків має патріархальні установки, на відміну від жінок, дві третини яких розділяють більш-менш радикальні феміністські переконання. Тобто виступають або за рівність з чоловіками, або за провідну роль жінки» [6, с. ].

Існує велике різноманіття факторів, що мають вплив на правовий статус жінки в трудових відносинах. Незважаючи на те, що згідно зі статтею 2¹ КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності тощо [7], правами жінок у трудових відносинах досить часто нехтують.         У звʼязку з цим науковцями проаналізовано та виділено причини, які породжують неправомірне ставлення роботодавців до жінок через їх стать та якими є стереотипи та гендерні установки. Класифікації причин стереотипів, здійснених Н.В. Камінською, С.С. Чернявським, О.С. Перуновською та інш. [8; 9], ми відтворили в наступній таблиці:

З  цієї таблиці видно, що стереотипи, як причини порушення гендерної рівності у трудових відносинах, розподілені на три групи: маскулінно-феміністичні стереотипи; стереотипні уявлення про розподіл сімейних і професійних ролей між чоловіками та жінками; стереотипи, що визначені специфікою змісту праці. З цими стереотипам намагаються боротися у певні способи, як-от: скасування окремих положень наказу МОЗ № 256 від 29.12.93 [10]. Даний наказ не тільки порушував права жінок, а й порушував принцип верховенства права, оскільки Конституція України гарантує і жінкам, і чоловікам рівне право на працю. Оскільки норми Конституції України мають пряму дію, то жоден підзаконний акт, який спростовує положення Основного закону України, не має юридичної сили

Як зазначалось вище, окрім стереотипів також існують і гендерні установки, які теж можуть бути причинами порушень гендерної рівності у трудових правовідносинах. Вважаємо можливим запропонувати авторське просте визначення поняття гендерних установок: гендерні установки – це, на відміну від стереотипів, не уявлення, а знання. Однією з головних ознак гендерної установки, яка відрізняє її від стереотипного уявлення, – це первинність, оскільки гендерні установки набуваються з дитинства. Так само, як і щодо класифікації стереотипів, Н. В. Камінська, Д. В. Пашко та Н.В. Романова класифікували гендерні установки, виділивши серед них два види – патріархальні та феміністські [9]. Кожен з цих видів передбачає певні знання, що пропонують певні положення, які можна тлумачити як переваги для відповідної статі – жіночої чи чоловічої. Наприклад, одним із положень для патріархальних установок – це належність кохання, батьківства та сім’ї до основних цінностей жінок, в той час як робота, матеріальні блага – це основні цінності чоловіків поза сім’єю. Феміністські установки виглядають кардинально протилежно, але більш демократично. Прикладом може бути положення про те, що слід засуджувати розподіл ланки у суспільному житті за статями на жіночі або чоловічі.

Висновки. Причин виникнення порушень гендерної рівності у трудових відносинах – багато. Головними з них є поширення стереотипів про роль жінки та виховання дітей з прищеплюванням їм патріархальних установок. Тож, щоб унеможливити подальші випадки порушення права на гендерну рівність у трудових правовідносинах, слід впливати на суспільство та боротися з наявними стереотипами не лише прийняттям відповідних актів законодавства, а й проведенням роз’яснювальної роботи щодо їх правильного тлумачення та застосування серед роботодавців та працівників – жінок а чоловіків.

Список використаних джерел

1. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18.12.1979 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_207#Text
2. Конституція України від 28.06.1996 р. https://www.president.gov.ua/documents/constitution
3. Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-10/2012 від 12 квітня 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина Трояна Антона Павловича щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v009p710-12#Text
4. Крочук М.І. Гендерна рівність як складова загального принципу рівності / М.І. Крочук. – Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – № 4. – 2011. – С. 464-471.
5. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків: Закон України від 8.09.2005 р. № 2866-IV. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-15#Text
6. Ляшенко Н.О. Подружні ролі в молодіжній сім’ї. // Український соціум. – 2007. – С. 16 -23. http://web.kpi.kharkov.ua/sp/lyashenko-n-o-podruzhni-roli-v-molodizhnij-sim-yi/
7. Кодекс законів про працю України: Закон України від 10.12.1979 р. № 322-VIII https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text
8. Latifatus Zuhro / GENDER STEREOTYPES IN THE FIVE YEAR ENGAGEMENT MOVIE / Pioneer VOLUME 10, Issue 2, December 2018: 124 – 137 / University of Abdurachman Saleh Situbondo / p. 126-127
9. Камінська Н. В., Пашко Д. В., Романова Н. В. / Причини виникнення гендерної нерівності / Ûridična psihologìâ. 2017. No 2 (21) Юридична психологія / ст. 38
10. Про затвердження Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок: Наказ МОЗ від 29.12.1993 р. № 256. http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/REG260.html

Автор консультації:

Юрій Кривошеін, студент – консультант правничої клініки Національного університету “Києво – Могилянська академія”

« повернутися